Грецькі боги

4)Апполон:

Аполлон — один з найдавніших богів Греції. В його культі яскраво збереглися сліди тотемізму, так, наприклад, в Аркадії поклонялися Аполлону, зображеному у вигляді барана. Спочатку Аполлон був богом, який охороняв стада. Поступово він дедалі більше ставав богом світла. Пізніше його стали вважати за покровителя переселенців, покровителя засновуваних грецьких колоній, а потім — покровителя мистецтва, поезії та музики.

Міфи та легенди:

Аполлон був позашлюбним сином Зевса від німфи Лето. Під час любовних ігор Зевс перетворився на перепела, а Лето — на перепілку. Ревнива зевсова дружина Гера послала змія Піфона, щоб він переслідував Лето по всьому світу. Німфа знайшла прихисток на піднятому Геєю острові Ортігія, що поблизу Делоса, де народила Артеміду, яка відразу ж, щойно народившись, допомогла матері перебратися через вузьку протоку, і там, на Делосі, між оливою і фініковою пальмою, після дев'яти днів перейм Лето народила Аполлона.

Образ в мистецтві:

                                         

Грецькі скульптори зображували Аполлона в образі вродливого, високого, стрункого юнака з довгим волоссям, з луком або лірою в руках, інколи з вовком біля ніг. В елліністичну добу він зображувався оголеним юнаком, що грає на кіфарі. Статуї Аполлона роботи славетних давньогрецьких митців Скопаса, Леохара, Праксітеля дійшли до нас у римських копіях. Найвідоміші скульптури: Аполлон Бельведерський, Аполлон Мусагет, Аполлон, який грає на лірі (Ватиканський музей), Аполлон з ящіркою, Аполлон Савроктонос (Римський музей). До образу Аполлона зверталися видатні майстри живопису: Рафаель, Пуссен, Тінторетто, Перуцці, Доменікіно, Рубенс, Делакруа, Роден та ін. У музиці відомі такі твори, як кантата Баха «Змагання між Аполлоном та Паном», опери Моцарта «Аполлон і Гіацинт», «Святкування Аполлона» Глюка, балет «Аполлон Мусагет» Ігоря Стравинського.

Грецькі боги

        3)Амур:

Амур -божество кохання, що відповідає грецькому Еросу.

Амур у міфах та легендах:

Традиційно вважався сином Венери без зазначення батька. За творами Сенеки, батьком був Вулкан[1]. Цицерон вважав, що існує три Купідона: від Меркурія і Діани, від Меркурія і Венери, та Марса з Венерою[2].
Завдяки Апулею грецький міф про Ероса і Психею став відомий в Римі як міф про Амура і Психею. Царівна Психея перевершувала своєю красою саму богиню любові Венеру. Розгнівана цим богиня послала свого сина Амура розпалити в ній кохання до найгіршої людини, щоб Психея не знала щастя. Проте побачивши красу Психеї, Амур сам закохався в неї та відганяв усіх залицяльників, задумавши самому одружитися на царівні. За пророцтвом оракула, Психея мала одружитися на невідомому на горі, куди й вирушила. На горі вона була підхоплена вітром та виявила прекрасний палац, де Амур відвідував кохану кілька ночей, заборонивши дізнаватися хто він. Засумувавши за сестрами, Психея схотіла побачитися з ними. Бог кохання дозволив це, якщо тільки Психея не розповідатиме про своє нинішнє життя. Однак Психея не послухалася і привела сестер в покої. Ті, заздрячи її щастю, підступно порадили вночі засвітити каганець і озброїтися, щоб убити невідомця, який може бути потворою. Побачивши прекрасного Амура, Психея замилувалася ним, крапля розпеченої олії впала на плече бога і той, ображений легковажністю дружини, покинув Психею.
У пошуках коханого Психея вирушила до Венери. Богиня, зрозумівши кого вона шукає, дала непосильне завдання за зустріч з сином: відокремити різні зерна одні від одних і набрати в кришталевий глечик гірської води. Всі ці завдання Психеї допомогли виконати комахи та птахи. Венера натомість наказала дістати скриньку з царства Аїда і принести до неї. Богиня Прозерпіна зглянулася і дала Психеї скриньку, застерігши не заглядати в неї.
На зворотному шляху Психея не витримала, відкрила скриньку, звідки вилетів сон і приспав її навічно. Амур, не терплячи життя без обраниці, вирушив на її пошуки і знайшов сплячою та пробудив. Він звернувся до Юпітера, котрий розсудив аби Венера не перешкоджала коханню. Він дав Психеї напій безсмертя, і вона лишилася з Амуром назавжди.

Амур в культурі:

Традиційно Амур зображається як хлопчик з крильцями за спиною і луком. Своїми стрілами він вражає людей в серце, викликаючи кохання. Іноді він грається зброєю Марса чи вирізає лук з палиці Геркулеса, символізуючи перемогу кохання навіть над найсильнішими. В європейській традиції він постає сином Марса і Венери як протиборчих сил війни і любові. Подекуди зображається з зав'язаними очима, що символізує випадковість його пострілів.

12 подвигів Геракла

Геракл (у римлян Геркулес) — найбільший герой Греції. Спочатку він вважався за сонячного бога, що разив своїми стрілами, які б’ють без промаху все темне і зле, був богом, який зціляв і насилав хвороби. Він мав багато спільного з богом Аполлоном. Але Геракл — бог і герой, що зустрічається не тільки у греків; таких героїв-богів ми знаємо багато. З них особливо цікаві вавилонський Гільгамеш і фінікійський Мелькарт, міфи про яких мали вплив на міфи про Геракла. В зоряну ніч ми можемо бачити Геракла (під римською його назвою Геркулеса) на небі, бо його ім’ям зветься одне з сузір’їв, а поряд з сузір’ям Геркулеса ми бачимо сузір’я Гідри, тієї потворної багатоголової гідри, яку вбив Геракл

Народження і виховання Геракла(Геркулеса):

За відсутності Амфітріона, що відправився на війну з плем'ям телебоїв, Зевс, полонений вродою Алкмени, з'явився до неї, прийнявши образ Амфітріона. Незабаром повернувся і Амфітріон.
Від Зевса і Амфітріона мали народитися в Алкмени два сини-близнюки.
У той день, коли повинен був народитися великий син Зевса і Алкмени, зібралися боги на високому Олімпі. Радіючи, що скоро народиться у нього син, Зевс сказав богам:
- Немовля, який народиться в цей день, буде панувати над Мікенам і сусідніми народами.
Але дружина Зевса, царствена Гера, гніватися, що Зевс одружився із смертною Алкменою, вирішила хитрощами позбавити влади над усіма персеїдами сина Алкмени.
Тому, заховавши в глибині серця свою хитрість, Гера сказала:
- Ти говориш неправду, великий громовержець! Ніколи не виконаєш ти свого слова! Дай мені велику, незламну клятву богів, що той, який народиться сьогодні першим у роді Персеїди, буде над своїми родичами.
Опанувала розумом Зевса богиня обману Ата, і, не підозрюючи хитрощів Гери, громовержець дав незламну клятву.
Негайно Гера вирушила в Аргос. Там прискорила вона народження сина у богорівної дружини персеїда Сфенела, і з'явився на світ в цей день в роді Персея квола, хвора дитина, син Сфенела, Еврісфей.
Коли дізнався про це великий Зевс, то зрозумів підступність Гери. Він розгнівався на богиню обману Ату, що оволоділа його розумом. Зевс схопив її за волосся і скинув зі світлого Олімпу. Повелитель богів і людей заборонив їй з'являтися на Олімп. З тих пір богиня обману Ата живе серед людей.
Народилися і в Алкмени близнята: старший - син Зевса, названий при народженні Алкідом, і молодший - син Амфітріона, названий Іфіклом. Алкід і був ведічайшім сином Греції. Його назвала пізніше віщункою Піфією Гераклом. Під цим ім'ям прославився він, дістав безсмертя і був прийнятий до сонму світлих богів Олімпу.
Зевс (в інших версіях - Афіна) змусив Геру годувати Геракла грудьми, але немовля смоктав з такою силою, що Гера відкинула немовляти, а з крапель молока виник Чумацький шлях.
Зевс постарався полегшити долю свого сина. Він уклав з Герою непорушний договір, що син його не всю свою жизнь буде перебувати під владою Еврісфея. Він повинен зробити за дванадцять років десять великих подвигів за дорученням Еврісфея, а потім не тільки звільниться від його влади, але навіть дістане безсмертя.

Грецькі боги

        

                                    

Аїд:

давньогрецький бог підземного світу, володар царства тіней померлих, син Кроноса й Реї, один з братів богів-олімпійців.

Під Аїдом також розуміється підземне царство бога Аїда, куди потряпляють померлі. За пізніми давньогрецькими уявленнями в Аїді відбувається суд померлих і їх покарання чи винагорода.

Аїд в міфах:

Походження й отримання влади

Аїд був, як і всі діти-боги Кроноса, народжений Реєю та проковтнутий батьком, оскільки Кронос боявся сили своїх нащадків. Останній син Реї Зевс завдяки хитрощам матері уник такої долі, виріс та визволив братів і сестер, давши Кроносу огидне пиття, від якого того знудило. Аїд допомагав Зевсу в боротьбі проти батька і влади титанів, зокрема подарував брату шолом, який робив власника невидимим.

При поділі світу між богами-олімпійцями після перемоги над титанами Аїд отримав підземне царство й владу над тінями померлих. За це Аїд вважався суворим і страшним богом. Навіть ім'я його боялись вимовляти, замінюючи різними евфемізмами. Так виникла й назва Плутон — «багатий», тобто володар незліченних підземних скарбів і людських душ, — яка згодом витіснила первісне ім'я бога підземного царства. Із зміною імені відбулася зміна самого уявлення про бога. Йому почали приписувати якості бога родючості. Це пов'язується з ототожненням посмертної долі людини з долею хлібного зерна, яке ніби ховали під час посіву, щоб воно воскресло новим життям у колосі.

Грецькі боги

 

1) Аврора :

Міфи  походження та легенди:

Зазвичай її зображували крилатою, часто на колісниці, запряженій крилатими або некрилатими кіньми, в червоно-жовтому вбранні, іноді з сонячним диском над головою, з німбом або вінцем променів навколо чола, або з смолоскипом у правій руці, іноді також з посудиною (роси) в руках.
В образному мовленні — синонім ранкової зірки, світання.

Богиня Аврора народила титану Астрею Зефіра, Борея і Нота, а також Гесперію та інші сузір'я. У римській міфології вона богиня ранкової зорі, що приносить денне світло богам і людям.

Що таке міфографи?

Міфографи – збирачі і тлумачники міфів – з'явилися в Греції не пізніше IV в. до н.е. До них відносяться софіст Гіппий, а також Геродор Гераклійський, Геракліт Понтійський і ін. Діонісій Самойський склав генеалогічні таблиці і вивчав трагічні міфи.
При розгляді Грецької Міфології в розвитку в межах кожного окремого міфу просліджуються різночасні рудименти (тобто залишки колишніх епох), що існують з ферментами нового виникаючі в сюжеті міфу. До прикладу в міфі про народження Афіни Паллади в повному спорядженні з голови Зевса, що проковтнула завагітнівшу Метиду, можна розрізнити залишки фетишистських представлень і канібалізму попередні розвитому патріархату, примат чоловічого індивідуалізму над жіночим і символіку мудрості верховного божества – свідчення патріарха.
Грецька Міфологія в її розвитому виді, класичному, являє собою міфологію героїчну, а не стихійно – фетешистську. Грецька міфологія зв'язана з періодом патріархату, однак у ній просліджуються найголовніші типи хтонічних рудиментів. Це насамперед генетичні рудименти, що вказують на походження: Ахілл – син морської богині. Субстанціальні рудименти засновані на ототожненні різного роду чи предметів істот : сонце – бик, Інах – ріка і цар Агроса.